Є безліч історій про наш незламний народ, який захищає українську землю від рашистів …

Ось познайомтеся з кількома нашими бійцями невидимого волонтерського фронту, які без зайвого розголосу здійснюють неоціненний внесок, наближаючи Перемогу України.

Отож, про Наталині «метелики», що стали дрес-кодом ЦОС.

Розповідає провідна інженерка з охорони навколишнього середовища ПрАТ «Кременчукгаз» Наталя КУЗЬМИЧ:

«Перше, що ми робили від початку широкомасштабного вторгнення росії, це – нарізали тканину на сітки для плетіння. У нас була група в будинку ОСББ.

Було дуже багато тканини! Тоді я приносила навіть сюди, ми зсовували столи в їдальні, і мені тут допомагали у перервах між роботою. Я просила допомоги, бо тканина була дуже  міцна, ножиці від постійної напруги просто врізалися в пальці й розтирали їх до болю.

По суботах та неділях ходила в 12у школу і в 17у, на Молодіжному, плести також маскувальні сітки. Для кожної сітки своє плетіння – дрібне, або велике. Ми з подругою ходили. У неї чоловік на фронті…

А дитина моя колотила «коктейлі молотова». Потім набирали з товаришами пісок у мішки. Йому в січні виповнилося 18. Він перший курс вишу закінчив у Києві.

… І буває, запрацюєшся, не помічаєш, що кілька годин стоїш, аж спина затекла. А треба ще встигнути до комендантської години потрапити додому.

Потім якось мене у вайбер-групі запитали: «Ти можеш робити handmade?» Так. Я можу. Накупила жовто-блакитних стрічок і створила нагрудні патріотичні значки «метелики».

Їх тепер носять наші адміністратори – як частину дрескоду Центру обслуговування споживачів – під колір національного прапора. А ще безліч моїх «метеликів» розлетілися Україною. Відправляла їх коробками разом з гуманітаркою, а також у Центр переселенців.

Від початку війни обладнали із сином для своїх пенсіонерів-сусідів підвал, щоб можна було пересидіти тривогу. З піддонів лавочки замовила. Покривалами вкрила і диванчики вийшли. Бо бабусі просто так не сядуть на низенький піддон. А на таку лавочку й лягти можна.

Зараз, як дівчата гукають допомогти, то йду. Та нині потрібніші вже, мабуть, волонтери-професіонали: у рейс з’їздити, відвезти допомогу в гарячі точки.

…Війна багато чого змінила. Відбулося переосмислення. Знецінилися деякі люди, які раніше були гідні моєї уваги. «Обнулилися». В критичній ситуації людина по різному реагує на все. Хтось замикається в собі, хтось, навпаки починає діяти.

Мені, наприклад, захотілося перечитати ті книги, які читала в молодості. Це зовсім інше сприйняття. І це один зі способів перемкнутися від телевізора».

Дякуємо вам, дорога волонтерко! Все буде Україна!

Дочекайтесь нової історії про нашого водія Служби 104, який не знає страху і після відпрацьованої зміни разом із братом та батьком їздить в гарячі точки, доставляючи гуманітарку захисникам України.